Дума про Андрія Власова

[ustym_ladenko]

Ой у Празі на риночку
Там пьє Андрій Власов горілочку.
Ой, пьє він та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку.
Горілочку пьє, пивом запиває,
Та все на схід сонця поглядає:
«Ой, земле моя, рідний краю,
Серце болить як тебе згадаю!»
Сталін к ньому сватів посилає,
Андрія к собі підмовляє:
«Ой, ти, Власове, лицарю хоробрий,
Був ти колись отаман добрий,
Літав ти орлем межи фашистами,
Тепер будеш паном над комуністами!»
Власов на них дивиться згора
Та говорить Сталіну суворо:
«Твоя, змію, віра проклятая,
Твоя влада людям поганая!»
Ой крикнув Сталин на свої політруки:
«Візьміть Власова добре в руки,
До Москви його затягніте,
На гак ребром зачепіте!»
Ой висить Власов та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Андрий та й конає,
Та на рідну землю споглядає,
На край убогий сплюндрований
Лютою війною катований:
«Ой, земле моя, рідний краю,
Серце болить як тебе згадаю!
Нищать тебе німці й більшовики,
Невжеж воля не прийде навіки?
Якби в мене була сила
Щоб Сталіна задусила,
Ворожу зграю побила
Та рідну землю звільнила...
Ненько моя, земле мила!
Мене сила залишила,
Не зможу тебе захищати,
Лиш на цьому гаку сконати.
Прости ж мене, свого сина,
Не дає мені спокій провина
Що я з ворогом лютим братався
Ще лютійшого вбити змагався»
Отак то Власов с землею простився
Та Господу щиро помолився.
Почув Господь тую молитву,
Узяв у руки гострую бритву:
«Де мірю – там я вцілю,
Де важу – там я вражу!»
Та як загули божиї млини,
Не минув червоний кат домовини.
Ой як бив – Сталіна вбив,
Сталіністів – за ґрати,
Його доньку – у Штати.
Та як почав Господь бритвою махати,
Власов міг спокійно спочивати –
Різав лезом червону державу,
Зруйнував диктатуру криваву:
«От на тобі, Сталіне-кате,
За Андрійову страту!
Було тобі знати,
Як його карати,
Було за білі рученьки брати
Та на гак чипляти,
Каленим залізом палити,
Смертю лютою згубити».

SGK © 2006